Зміст

  • Єгипет в найдавніші часи
  • Об’єднання країни і Раннє царство
  • Стародавнє царство і перша роздрібленість країни
  • Середнє царство і розпад країни
  • Нове царство
  • Історія Єгипту в пізній період
  • Греко-римський період

Єгипет в найдавніші часи

Історія Єгипту – це історія однієї з найдавніших відомих цивілізацій людства. Унікальність цієї стародавньої держави полягає в тому, що вона виникла, існувала і розвивалась в долині ріки Ніл, а решта території, в переважній більшості були слабо заселені в силу кліматичних особливостей країни.

«Єгипет – дар Нілу» - говориться в одній з стародавніх єгипетських поговірок.
Більшість населення країни як в найдавніші часи, з моменту появи там перших жителів, так і до тепер, живе в долині річки Ніл, яка наче хребет проходить вздовж всієї держави, ніби об’єднуючи його. На заході Єгипет граничить з Лівійською пустелею, а на сході з Сінайським півостровом, який теж є пустельним.

Перші люди на території Єгипту з’явились в епоху палеоліту. В період до VI тис. до н.е. тут розселились різні кочові племена, які займалися збиральництвом, полюванням і рибальством. З часом, коли кількість населення почала активно зростати, племена не могли прогодуватись виключно за рахунок рибальства і полювання і перейшли до скотарства і землеробства.

Перехід до осілого способу життя прискорив перехід країни від дрібних утворень – номів, до об’єднаної держави – Єгипетського царства.

Об’єднання країни і Раннє царство

Початок об’єднанню Єгипту було покладено в середині 4 тис. до н. е. коли було утворено два царства – Верхній Єгипет на півдні і Нижній Єгипет на півночі.
Остаточно країна була об’єднана царем Міною, який почав своє правління прибл. у 3000 р. до н.е. Він вважається засновником міста Мемфіс, яке і стало столицею об’єднаного Єгипетьского царства, а також Першої династії фараонів Єгипту.

Стародавнє царство і перша роздрібленість країни

Стародавнє царство (2800 – 2250 рр. до н.е.) час правління фараонів III i VI династій, на відміну від Раннього царства характеризується більшою централізованістю країни. Столицею держави починаючи від фараона Джосера (засновника ІІІ династії) стає Мемфіс – могутня фортеця на кордоні Нижнього і Верхнього Єгипту.
Царська влада в період Стародавнього царства все більше посилюється і фараон перестає бути вождем племінного союзу, а перетворюється на справжнього деспота. Це було зумовлено тим, що в Єгипті, у вузькій долині Нілу, необхідність створювати і підтримувати складну систему зрошення була надзвичайно важливою.

Фараони Стародавнього царства залишили по собі пам'ять як будівничі монументальних кам'яних гробниць. Вони вірили, що збереження в цілісності їх тіл, забезпечить їм безсмертя. Тому єгипетські царі і вельможі витрачали величезні кошти на пишні похорони, підготовка до яких починалась ще при житті.

Рис.1 Піраміда Джосера

Найбільш грандіозною пірамідою того часу є гробниця фараона IV династії Хуфу ( більш відомого як Хеопс ). Якщо вірити грецьким історикам, дана піраміда будувалась 30 років і на її будівництво чиновники зігнали більш ніж 100 000 людей.

Рис.2 Піраміда Хеопса

Що стосується зовнішньої політики Єгипту того часу, то вона не передбачала активних завоювань сусідніх народів. Здійснювались лише окремі набіги на територію сусідніх держав ( Лівію, Ефіопію, Палестину), з метою захоплення здобичі (особливо рабів).
З часом, могутність фараонів іде на спад, а їхнє марнотратство на будівництво пірамід почало викликати загальне невдоволення, яке згодом переросло у відкрите повстання.
При останніх фараонах
VI династії сеператистські настрої на місцях все більше посилюються і в XXIII ст. до н.е. Єгипет розпадається на декілька дрібних держав, які постійно ворогують між собою.

Середнє царство і розпад країни

Політична розробленість Єгипту тривала біля двох століть. Зрошувальна система, яка не отримувала належного нагляду в ті часи, повністю занепала. Канали засмітились і родючі раніше землі почали перетворюватись на болота.
Внаслідок цього виникла необхідність нового обєднання країни, тим більше що з кожним днем посилювалось невдоволення набігами кочовиків зі сходу.
Старий політичний центр – Мемфіс – переживав занепад і династія (VIII), яка правила там була не в змозі очолити об
єднання. Натомість посилились інші центриГераклеополь і Фіви ( у південній частині країни). В ході ряду військових зіткнень Фіви перемогли і перетворились на столицю нового єгипетського царства.

З цього часу починається період Середнього царства ( 2050 - 1750 рр. до н.е) - час правління XI - XIII династій.

Зрошувальна система була відновлена і розширена, внаслідок чого було розширено посівні площі. За правління Сенусерту ІІІ, вдалось повністю побороти наслідки роздробленості і перетворити Єгипет на регіонального лідера в економічній, політичній і військовій сферах.
На відміну від правителів попередніх царств, фараони ХІІ династії, за якої Єгипет досягнув найбільшого розвитку, вдавались до активної зовнішньої політики. Згаданий вище правитель Сенусерту ІІІ активно засвоював територію між першим і другим порогами Нілу, а для укріплення своєї влади активно будував потужні фортеці. Також він здійснив успішний похід в Палестину і зміг укріпити вплив Єгипту там.
Не зважаючи на всі успіхи, правителі Середнього царства не можуть похвалитись такою деспотичною владою. як фараони Стародавнього царства. Тому вони змушені були ладнати з місцевою знаттю і активно роздавати їм привілегії.
В час правління ХІІІ династії. в країні знову розпочинаються розпад і міжусобні війни.
Внаслідок глибокого соціального конфлікту, в Єгипті відбувається повний перерозподіл власності. За народним повстанням послідувало вторгнення кочівників з Азії - гіксосів, які вторглись в країну з Палестини і Сирії близько 1700 р.до н.е. Завойовники зкористались повним розвалом військово-адміністративного апарату і крім того мали перевагу у техніці - їхньою головною ударною силою були бойові колісниці, запряжені кіньми, невідомими раніше в цій місцевості.
Але загарбники були різноплемінною ордою, і тому повністю перейняли культуру, мову і релігію підкореного народу. Їхні правителі взяли собі титул фараона і перейняли в більшості своїй єгипетські імена.
Гіксоси в більшості поселились в східній частині дельти Нілу, де заснували свою столицю Аваріс. Звідси вони контролювали свої азіатські і єгипетські володіння.

Нове царство

В час, коли на півночі утвердились загарбники, південня столиця - Фіви, зберегли за собою деякі ознаки самостійності. Правителі, які утвердились тут визнавали верховну владу гіксоських царів, платили їм данину, але в той же час називали себе фараонами.
Саме з Фів розпочався процес звільнення Єгипту від іноземних загарбників. Війська і річковий флот фіванських царів в продовж 100 років відтісняв кочівників на північ. Ця боротьба була завершена при першому фараоні
XVIII династії - Яхмосі, який захопив столицю загарбників - Аваріс. Більшість гіксосів змушена була відступити назад в Азію, а ті хто цього не зробив - потріпили в полон і були продані в рабство.
Внаслідок вище перелічених подій утворилось Нове царство, яке проіснувало більше 5 століть. Цей період характеризується широкими змінами в житті держави, посилюється централізація, пожвавлюється економіка і торгівля. При чому не тільки з найближчими сусідами але і з більш віддаленими країнами Азії, Африки і Європи.

Мапа 1. Єгипет в період Нового царства

Обробка бронзи тепер носить масштабний характер і щоб задовільнити попит, її почали ввозити з острова Кіпр. Залізо теж почало використовуватись але поки що в мінімальних масштабах, в основному для предметів розкоші.
Продовжують розширюватись посівні площі, і деякі поля засіваються по 2 рази в рік. Зростає виробницьво, що призводить до збільшення попиту на рабів.
Це зумовилоактивну завойовницьку політику фараонів Нового царства. Так вже засновник царства Яхмос І вторгся в Палестину вслід за гіксосами і захопив важливу фортецю Шарухен. Далі Тутмос І здійснив походи до ріки Євфрат і до третього порогу Нілу.
Після смерті Тутмоса І завоювання на час припинились і владу утримувала за собою Хатшепсут.

Досягнувши 21-річного віку Тутмос ІІІ зміг змістити свою тітку з трону і став повноправним фараоном. Після цього він приступив до активної завойовницької політики. Зібравши військо він відправився у похід у Палестину, де в період правління Хатшепсут вплив Єгипту було підірвано. Тут йому протистояли правителі дрібних князівств, які об"єднались для відсічі біля фортеці Мегіддо. Тутмос проявив себе хорошим полководцем і сміливим воїном, провів своє військо через вузькі проходи в горах і несподівано підійшов до фортеці звідти, звідки його не чекали. В ході запеклої битви єгипетське військо здобуло перемогу завдяки кращій організації і єдиному командуванню. Але повсталі встигли втекти в Мегіддо і зачинили брами. Єгиптяни втратили шанс увірватись в місто на спинах втікачів, бо захопились грабунком ворожого табору. Внаслідок цього облога затягнулась на сім місяців, після чого обложені здались на милість переможця.
Внаслідок цієї перемоги Тутмос ІІІ розширив територію царства до Фінікії і Дамаску на півночі.

Наступником Тутмоса став його син Аменхотеп ІІ. Він жорстоко придушив повстання в Палестині і Сирії, захопив значну здобич і продав більше 100 000 полонених в рабство.
Наступні два фараони Тутмос
IV і Аменхотеп ІІІ не залишили значного сліду в історії, правлячи так як їм заповідали предки. А от наступник Аменхотепа - Аменхотеп IV увійшов в історії як перший правитель Єгипту, який планував запровадити монотеїзм і замінити богів єгипетського пантеону на єдиного бога Атона. Він будує для себе нову столицю Ахетатон (Горизонт Атона) і міняє своє ім"я на Ехнатон (той хто бажаний Атону).
Всі ці новації не прижились в Єгипті того часу і фараон був отруєний. Своєю політикою він налаштував проти себе всіх можновладців, які помстились йому після смерті і мумію Аменхотепа
IV не знайдено до теперішньог часу.
Після нього на трон ступив його син Тутанхамон, який спішно відновив культ Амона-Ра. піддав забуттю Атона і його місто Ахетатон. Столицей знову стали Фіви, а всі багатства
і землі, які були конфісковані в жерців за свого батька він повернув. Правда правив Тутанхамон не довго (1336 - 1327 роки до н.е.) і помер від зараження, яке отримав внаслідок поранення на полюванні. Вдячні жерці, яким було повернуто багатство і вплив поховали молодого фараона з небаченою розкішшю, чим намагались віддячити йому повернення старих порядків.

Рис.3 Маска мумії Тутанхамона

Найбільшого розквіту Нове царство досягнуло при фараоні Рамсесі ІІІ (1185 - 1153 рр. до н.е.).
Правління Рамсеса ІІІ це період активної завойовницької зовнішньої політики, грандіозного будівництва храмів, фортець, зрошувальних каналів. В перші роки свого правління фараону прийшлось відбивати напади на Єгипет з боку лівійців і так званих "народів моря", з чим він хоч і з труднощами, але справився.
Після вирішення питань оборонного характеру Рамсес перейшов до активної наступальної політики по відношенню до своїх сусідів. Було посилено позиції Єгипту в Палестині і Сирії.
Всі ці військові конфлікти які вів Рамсес ІІІ, настільки виснажили казну, що вже його наступники змушені були забути про свої азійські володіння і думати лише про захист територій власне самого Єгипту. Тим не менше Рамсес ІІІ розглядається як останній фараон-завойовник періоду Нового царства.

Рис.4 Рельєф з зображенням Рамсеса ІІІ

Історія Єгипту в пізній період

Історія Єгипту в пізній період характеризується падінням авторитету влади фараонів, послабленням державної влади і як наслідок втратою всіх завойованих територій і статусу великої держави Східного Середземномор"я. Це період вторгнень іноземних загарбників починаючи від лівійців і ефіопів і закінчуючи ассирійцями і персами.
Внаслідок падіння авторитету фараонів Єгипет розпадається на дві частини - на Півночі владу захопила ХХІІ лівійська династія, а на півдні утворилась теократична держава зі столицею у Фівах і значним впливом тутешніж жреців.

Першим представником Лівійської династії став Шешонк, в 950 р. до н.е. Для більшої легітимності він одружив свого сина на донці останнього фараона ХХІ династії, а після перемоги в боротьбі з фіванськими жрецями другого сина поставив на чолі культу Амона. Таким чином Єгипет було знову об"єднано в одне царство. Лівійські найманці, які стали основною опорою династії, спонукали Шешонка до активної зовнішньої політики. Спочатку він втрутився у конфлікт Ізраїдьського і Іудейського царств, внаслідок чого було захоплено і розграбовано Єрусалим. Пізніше він зміг схилити до данини віддалену країну Нубію.
Наступні фараони з цієї династії розгорнули бурхливу будівельну діяльність, було збудовано багато палаців, фортеця в Фаюмі, а також поховальні склепи в Танісі.
З часом держава почала слабшати. Єгипет поступово втрачав статус регіональної "супер держави". свідченням чого являлась поразка Дамаської коаліції, яку підтримували фараони Лівійської династії в боротьбі з Ассирією. Поразка коаліції під Каркаром стала ударом по амбіціях цієї великої колись імперії.
Внаслідок поразки під Каркаром, у самому Єгипті посилились сепаратисьтські настрої, що значно послабили військово-адміністративний механізм і держава стала легкою здобиччю для васальних колись нубійців, правитель яких Піанхі, захопивши Фіви і Мемфіс, проголосив себе фараоном і започаткував
XXV Ефіопську династію. Наступники Піанхі Шабака і Тахарка посилили вплив нубійців в Єгипті, але якраз у цей час сюди вторглись війська Ассирії, яка перебувала в зеніті своєї могутності.

Двічі ассирійські армії вторгались в Єгипет, який формально залишався незалежним, але управлявся ставлениками ассирійського царя. Одним з таких був Псамметіх, який очолив повстання і визволив країну від іноземного гніту. Він став засновником наступної XXVI династії, яка носить назву Саїської, за назвою міста Саїс, яке стало столицею царства.
За правління саїських фараонів, Єгипет востаннє переживав культурний і політичний розквіт. Також було розширено географію торгівельних зв"язків. Більше того, в дельті Нілу було засновано декілька торгівельних факторії грецьких колоністів, найвідомішими з яких були
Дафни, Стратопеди і Навкратіс.

Цар Псамметіх прагнув зміцнити оборону своєї держави. Саме в той час всі держави передньої Азії страждали від набігів скіфів. Не став вийнятком і Єгипет, але йому вдалось відкупитись від кочовиків щедрими дарами. Тим не менше, скіфи завдали важкого удару по міці Ассирії, і її вороги, які раніше тремтіли тільки від згадки про неї, стали об"єднуватись. Створення антиассирійської коаліції не зайняло багато часу. До неї увійшли Мідія, Вавилон (який ще недавно входив до складу Ассирійської імперії), та інші, дрібніші держави. Тому фараон вирішив підтримати не Вавилонське царство і Мідію, які набирали силу і ставали конкурентами Єгипту, а ослаблену Ассирію.

У 605 р. до н.е. під Каркемишем єгипетсько-ассирійське військо було повністю розгромлене військами Вавилону. Ця битва зумовила дві ключові події того часу: а) остаточне падіння Ассирії, яка залишилась без своїх політичних і економічних центрів; б) остаточна втрата Єгитпом своїх територіальниїх і політичних амбіцій в Передній Азії.

Тому наступник Псамметіха Нехо ІІ зконцентрувався на внутрішній політиці. За його правління було створено канал, який поєднував Середземне і Червоне моря через Ніл. На роботах по каналу згідно літопису загинуло понад 100 000 єгиптян. Було збудовано багато нових корабельних верфей, де закладались кораблі для далеких морських плавань. Саме за вказівкою Нехо ІІ фінікійські мореплавці здійснили першу подорож навколо Африки, яка тривала понад три роки. Єгипет вів активну торгівлю по всьому східному Середземномор"ю.
При наступних фараонах зовнішня політика Єгипту дещо активізувалась. Було здійснено низку військових походів в Палестину, Фінікію, Кіпр і Куш. З боку могло здатись, що колишня міць фараонів повертається, але це було не так. Військова міць Єгипту в ті часи повністю залежала від найманців, чисельність яких дедалі більше зростала, як і їхня етнічна строкатість. Все це викликало напругу між військовою елітою і фараоном, що призвело до зниження його авторитету і сили його влади.

Після невдалого походу єгипетьского війська в Кіренаїку, де лівійські найманці зазнали значних втрат, вони звинуватили в цьому фараона Апрія і зкинули його. Внаслідок цього до влади прийшов командир лівійського найманого контингенту Амасіс, який взяв собі ім"я Яхмоса ІІ (570 - 526 рр. до н.е.). Після приходу до влади, Амасіс стабілізував ситуацію в країні, розширив зв"язки з грецькими полісами, заключив союзи з низкою з них ( Родос, Самос, Афіни, тощо). Відновилось будівництво храмів, палаців і усипальниць, знижено податки на землю і збори на користь храмів. Загалом Амасіс виявився дуже розумним правителем-реформатором. Однак всі ці нововведення Амасіса не викликали великого ентузіазму в знаті, що призвело до певної напруженості всередині країни. Командири найманців різних етносів були не вдоволені, що потрібно було ділити милість фараона між собою. Жреці теж не були в захваті зменшенням своїх доходів, внаслідок зниження храмових зборів.

На Єгипет насувалась і страшна загроза зі Сходу, зі сторони Перського царства, яке якраз розпочинало посилення своїх позицій. Перська дипломатія змогла ізолювати Єгипет від його союзників, після чого ним було втрачено Кіпр, а Самос перейшов на сторону ворога. Згодом перси змогли захопити Вавилон і знищити Лідійське царство. Останні союзники Єгипту були знищені. Після того як перси налагодили дружні стосунки з арабами, які надали їм послуги провідників і дали їм верблюдів для переходу по безводній пустелі, плацдарм для нападу на Єгипет був готовий.

Перси завдали удару в 525 році до н.е. вже при фараоні Псамметіху ІІІ - синові Амасіса. Псамметіх ІІІ встиг процарювати всього пів року. В
битві при Пелузії, зкориставшись зрадою командира грецьких найманців, перси завдали поразки єгипетській армії і далі завоювання країни не викликало в них особливих труднощів. Перський цар Камбіз прийняв титул фараона, започаткувавши XXVII перську династію. При його наступнику Дарію І Єгипет втратив свою внутрішню автономію і став однієї з сатрапіє Перського царства.

Греко-римський період

У 332 році до н.е. в Єгипет вступив Олександр Македонський, який без особливого опору захопив країну звільнивши її від влади Ахеменідів.
Так розпочалась нова епоха в історії Єгипту - епоха еллінізму.

Після захоплення Єгипту Олександ був проголошений фараоном, а жерці назвали його сином Амона. Далі великий завойовник пішов у Азію, залишивши в Єгипті свого намісника. Після падіння Персії, Єгипет став складовою частиною імперії Олександа Македонського. Але він в 323 році раптово помирає, не назвавши свого наступника. Розпочалась боротьба між його полководцями, внаслідок чого Єгипет переходить під владу Птолемея ( правив в 323 - 283 рр. до н.е.) -
одного з найближчих соратників Олександра.
Столицею Єгипту стає нове місто - Александрія, заснована Олександром в 331 році до н.е. Птолемея прийнято характеризувати як розумного політика і правителя. а також талановитого воєначальника. Він став засновником династії Птолемеїв, яка правила Єгиптом до його входження до складу Риму.

Мапа 2. Єгипет за правління Птолемеїв у 200 р. до н.е.

За часів правління перших Птолемеїв, а саме Птолемея І, Птолемея ІІ Філадельфа і Птолемея ІІІ Єгипет переживав період розквіту. Під його владою знаходились власне Єгипет, Кіренаїка, Палестина, південна Сирія, Кіпр, південно-західна частина Малої Азії, Геллеспонт і узбережжя Фракії а також низка островів в Егейському морі. Єгипетський флот панував у східному Середземномор"ї.
За традицією давнього Єгипту правителі підтримували культ своєї особи і прирівнювались до богів.

В управлінні країною було органічно поєднано як грецькі і македонські, так і чисто єгипетські ознаки. Все повнота влади в Єгипті належала царю, який спирався на величезний штат чиновників, жрецтво і військо.
За часів правління Птолемея Єгипет став основним постачальником зерна в басейні Середземного моря. Це свідчить про те, що в економічній політиці правителі цієї династії були дуже ефетктивними.

При наступниках Птолемея ІІІ починається поступовий занепад Єгипту. В ІІ-І ст. до н.е. царство роздирали придворні інтриги, бюрократія і повстання невдоволеного народу. Внаслідок всіх цих факторів розпочинається економічна криза.
Всі наступні правителі Єгипту з династії Птолемеїв не вражали ні своїми державними чи військовими кроками, ні розумовими здібностями. Всі вони фактично жили безтурботним життям не задумуючись над розвитком держави. Так було включно до Птолемея VIII, який був втягнутий у протистояння Риму і Селевкідського царя Антіоха IV. З того часу Рим почав відігравати все більшу роль в єгипетській історії.

З 80 р. до н.е. Єгиптом почав правити Птолемей XII Авлет, який не відрізнявся нічим особливим окрім вміння грати на флейті і своєю надмірною жорстокістю. Внаслідок неї народ його не дуже любив, тому на троні він довго не протримався і внаслідок повстання в 55 році до н.е. в Александрії, змушений був втікати у Рим. Проте в 55 році до н.е. він за допомогою римських легіонів зміг повернути собі трон. Проте в 51 році він захворів і в своєму заповіті проголосив своїми співправителями сина Птолемея XIII і знамениту Клеопатру VII, які повинні були правити країною після його смерті. Слідкувати за виконанням заповіту повинен був Рим.
Проте довгого спільного правління не получилось. Птолемей потрапив під значний вплив міністра Потіна, який почав вдаватись до значних інтриг. Рим, як спостерігач за заповітом Авлета взявся владнати суперечку, що вилилось у повстання александрійців проти римлян. Всю зиму 48-47 років до н.е. римські легіони на чолі Цезаря витримували облогу в царському палаці, але після того як з Риму прибуло підкріплення він зміг розгромити єгипетську армію.
Після цієї перемоги Цезар посадив на трон Клеопатру під римським протекторатом.
Цариця влітку цього ж року народила від нього сина, якого назвала Птолемеєм XV Цезарем.
В 44 році до н.е. Цезар був вбитий заколотниками в Римі і Клеопатра почала одноосібно правити Єгиптом.
Головними дійовими особами в боротьбі з заколотниками стали Марк Антоній і Октавіан, які спільними зусиллями змогли знищити їх. Після перемоги вони поділили республіку на дві частини. Але з часом їхні стосунки зіпсувались настільки, що переросли у відкриту війну. Клеопатра взяла участь у цій війні на стороні Марка Антонія, але їхній спільний флот в 31 році до н.е. зазнав поразки від Октавіана, а вже в наступному році римські легіони Октавіана вступили в Олександрію, Клеопатра і Марк Антоній покінчили життя самогубством. В свою чергу Октавіан наказав вбити сина Цезаря - Птолемея як небезпечного претендента на трон.
Внаслідок всіх цих подій Єгипет втрачає свою самостійність і на довгі чотири століття входить до складу Римської імперії в статусі особливо важливої провінції, яка управлялась римським префектом.

Мапа 3. Єгипетська провінція в складі Римської імперії