Зміст

  • Фінікія. Географічне положення, природні умови
  • Фінікійські міста держави
  • Колонізація територій фінікійцями
  • Фінікія під владою інших держав Стародавнього Сходу
  • Палестина. Географічне положення, природні умови
  • Виникнення державності
  • Правління Давида і Соломона
  • Палестина під владою великих держав

Фінікія. Географічне положення, природні умови.

З найдавніших часів на узбережжі Східного Середземномор"я проживав народ фінікійці. Від їхньої назви походить збірна назва території - Фінікії. Сьогодні на території колишної Фінікії розташовані декілька держав, Ліван, Ізраїль і частково Сирія, проте основну частину цих земель займає Ліван.
Стародавня Фінікія мала багато відмінностей від інших центрів цивілізації, про які було описано вище - від Єгипту і Межиріччя. Основна відмінність була у відсутності великих річок, навколо яких утворились ці дві великі держави. Територія яку займали фінікійці була більш гористою. Проте вона мала ряд великих переваг. Зокрема це великі лісові масиви Ліванських гір, які славились кедровими і дубовими лісами. Також це було перехрестя надважливих торгових караванних і морських шляхів. Що і визначило основну діяльність фінікійців - торгівлю.
У зв"язку з багатствами країни, вона завжди була ласим шматком для всіх великих держав того часу - Єгипту, Старовавилонського царства, Ассирії, халдеїв, а згодом і перс


Мапа 1. Географічне положення Фінікії

Фінікійські міста держави

В силу історичних особливостей на території Фінікії не було створено потужного централізованого державного утворення. Тут фінікійські землі більше схожі з Грецією (про яку буде написано згодом), ніж з Єгиптом чи державами Межиріччя.
Територію фінікійських земель розділяли між собою багато міст-держав, великих і малих. У кожному місті правив свій цар, який був обмежений в своїх правах радою вельмож. Тому тут не могло бути і мови про деспотичні нахили як у фараонів чи царів Ассирії.
Найбільшими і найвідомішими фінікійськими містами були Тір, Сидон, Бібл, Арвад і Угарит на крайній півночі.
Дякуючи своєму вигідному територіальному положенню, фінікійські міста відрізнялись високим рівнем розвитку торгівлі і ремесел. Фінікійські ремісники славились далеко за межами своїх міст виробами зі скла, прикрас, пахощів, виробів з дерева і металів, а також фарбами, які не вицвітали.
Зпочатку пальму першості тримало місто Бібл, яке виникло раніше від своїх сусідів. Місто швидко перетворилось на центр міжнародної торгівлі, при чому до сухопутної торгівлі додались і морські зв"язки є Єгиптом. У місті постійно перебували єгипетські торгові представники, які зкупляли насамперед дерево і вироби з металів. Проте злет Бібла не був довготривалим - наприкінці ХХІ ст. до н.е. місто було захоплено, розграбовано і знищено навалою амореїв.
Після цього місто було відбудовано і перебувало під владою багатьох держав того часу, проте досягнути колишньої могутності і багатства воно вже не змогло.

Після падіння Бібла головну роль у фінікійських землях перейняв Тір, положення якого було надзвичайно вигідним - місто було засновано на невеликому острові, і тому було майже неприступним із суші.
Царі Тіру на відміну від правителів інших міст мали більшу владу, і хоча змушені були опиратись у своїх рішеннях на раду вельмож, проте це було більше формально. До наших днів дойшла низка імен царів Тіру, найвідомішим з яких був Хірам І Великий. Під час його правління, яке тривало довгих 34 роки під владу міста потрапив Бібл. Цей цар був сучасником царів Давида і Соломона, з якими у нього був заключений союзний договір. Також Хірам вів довгі війни на території Кіпру, внаслідок чого більша територія острова визнала владу Тіру і там було засновано низку колонії. В самому місті розгорнулось бурхливе будівництво, було посилено мури міста, збудовано храми храми Мелькарту - основному фінікійському божеству.
Після смерті Хірама І у 936 р.до н.е. Тір переживав період міжусобиць, що значно послабили його, проте на відміну від інших міст-держав, Тір завжди утримував першість у Фінікії.

Колонізація територій фінікійцями

Невід"ємною частиною фінікійської торгівлі було заснування торгових факторій у місцях торгів. З часом ці факторії перетворювались на опорні пункти і згодом переростали у повноцінні міста.
Загалом кожне з великих міст Фінікії мало низку колоній по всьому Середземномор"ю. Проте і тут першість утримував Тір, колонії якого охоплювали все Середземномор"я від Кіпру і до сучасної Іспанії. Список його колоній насправді вражає і складається із 40 міст. Найвідомішими з яких були: Гедес, Утіка, Караліс, Тінгіс, Лептіс, Гадрумет і звичайно ж навідоміша колонія - Карфаген.
Як згодом покаже час, ця колонія Тіру перетворилась на велику державу і своєю силою, впливом і багатством змогла значно перевершити свою метрополію.


Мапа 2. Фінікійська колонізація

Незважаючи на славу великих торговців, фінікійські купці часто мали погану славу людоловів. Вся справа в тому, що коли фінікійський торговий корабель заходив у гавань, то поряд із торгівлею своїми товарами, вони заманювали людей на свої кораблі і продавали їх у рабство.

Фінікія під владою інших держав Стародавнього Сходу

Так склалось історично, що на території Фінікії не появилась держава здатна об"єднати всю країну. Але такі сили були по сусідству з фінікійцями.
Починаючи від правління фараона Тутмоса ІІІ фінікійські землі потрапили під вплив Єгипту. Проте фінікійські міста отримали широку автономію у складі Єгипетського царства. Фараони зазвичай задовільнялись формальним підданством місцевих правителів, і слідкували лише за справною сплатою данини і розвитком взаємовигідної торгівлі. Як ми вже знаємо з описаного вище, фінікійські міста-держави славились своїми ремеслами, і виробами зі скла, дерева і металів. Це все приносило вигоду як єгипетським володарям, так і їхнім фінікійським підданим.
Проте коли в єгипті траплялись міжусобиці і влада фараонів слабшала, то Фінікія ставала спірною територією з Хеттським царством.
Так в XIV ст. до н.е. між Єгиптом на чолі з Рамзесом ІІ і Хеттським царством розпочалась війна за територію Сирії і Фінікії. Боротьба тривала багато років і в 1312 р.до н.е. відбулась вирішальна битва під Кадешем, в ході якої жодна із сторін не змогла здобути переконливої перемоги.


Рис.1 Битва під Кадешем

Відсутність переможця у цій битві затягнула війну на довгих 18 років. Після чого обидві сторони зрозуміли всю патовість ситуації і заключили мирний договір. Ось уривок з нього:

Хай буде прекрасний мир і братство між дітьми дітей великого царя Хетів і Рамзеса, величного царя Єгипту. Єгипет і країна Хетів хай живуть, подібно до нас, у мирі й братстві на всі часи... Якщо піде який-небудь ворог проти володінь Рамзеса, то хай Рамзес скаже величному царю Хетів: іди зі мною проти нього з усіма твоїми силами... Якщо Рамзес розгнівається на своїх рабів, коли вони піднімуть повстання, і піде приборкувати його, то разом з ним повинен піти і цар Хетів... Усе написане на срібній дошці тисяча богів та богинь країни Хетів зобов'язуються виконувати по відношенню до тисячі богів та богинь Єгипту. Вони є свідками моїх слів.

Єгипетський фараон і хеттський цар зобов"язувались підтримувати мир і допомагати один одному у придушенні повстань.
Таким чином Єгипет зумів утримати за собою більшість територій Фінікії і Сирії і зберегти свою перевагу на Близькому Сході. Вона зберігалась тут досить довго, не зважаючи на циклічність подій в Єгипті, де сильні фараони чергувались з абсолютно бездарними.
Проте так тривало до кінця ХІІ ст. до н.е. коли в Єгипту, який на той момент вже був сильно ослаблений внутрішніми чварами не з"явився новий сильний конкурент - Ассирійське царство, яке завдало поразки хеттам і захопило більшу частину Сирії і Північну Фінікію.
З часом за правління ассирійських царів Тіглітпаласара, Салманасара І, Салманасара ІІІ і Саргона ІІ, Єгипет було витіснено не тільки з території Сирії і Фінікії, а і з Палестини, яка мала прямий кордон з державою фараонів.
Звідси за правління Асархаддона було здійснено похід, внаслідок якого сам Єгипет потрапив під владу Ассирії.
Проте після цього міць Ассирії пішла на спад і в 612 р. до н.е. було знищено її столицю Ніневію. Єгипетський фараон Псамметіх і його наступники спробували знову відновити владу Єгипту над землями Фінікії, але це їм не вдалось - їх випередив Навуходоносор ІІ - цар держави, яка виникла на уламках Ассирії. Саме він завдав поразки єгипетським військам і назавжди знищив військовий і політичний вплив фараонів на території Близького Сходу.
Вже за наступників Навуходоносора Халдейське царство слабшає, і потрапляє під владу персів, які зайняли всі його території, включаючи і Фінікію.
На відміну від ассирійців і вавилонян, перси відзначались більшою толерантністю по відношенню до фінікійських міст-держав. Це було пов"язано з тим що при захопленні територій Східного Середземномор"я перси майже не зустріли опору. Місцеві царі визнали себе васалами персів, і платили данину. Більше того - вони зберігали всі свої атрибути влади і утримували власні військо і флот. Саме на флот фінікійських міст перси опирались у греко-перських війнах.

З часом невдоволення перською владою посилювалось, що вилилось у низку повстань, які були жорстоко придушені. Зокрема було захоплено і розграбовано місто Сідон, яке стало на чолі повстання проти Артаксеркса ІІІ. Все це призвело до подальшого погіршення ставлення фінікійців до перського панування. І коли в 332 р. до н.е. в Фінікію вступив Александ Македонський, то він не зустрів тут майже ніякого опору, за вийнятком найсильнішого міста Тір, який під час перського володарювання мав найширшу територію і в гавані якого базувався перський флот. Проте і Тір підкорився владі Александра після семимісячної облоги.
Проте імперія Александра не проіснувала довго. Територія Фінікії стала ареною боротьби його полководців за владу - так званою війною діадохів. Внаслідок неї територія Фінікії була розділена. На Півдні панували Птолемеї - правителі Єгипту, а на Півночі - Селевкіди.
Згодом держава Птолемеїв потрапляє під вплив Риму, який після невдалої спроби Клеопатри і Антонія перетворився на провінцію нової імперії. Разом з Єгиптом на довгі століття під владу Риму перейшли і фінікійські землі, які були включені до складу римської провінції Сирія.

Палестина. Географічне положення, природні умови

Територія Палестини знаходилася на стику великих цивілізацій тієї пори - між Єгиптом і Месопотамією, що робить її схожою на Фінікію. Власне тому опис Палестини був об"єднаний в одній статті з Фінікією.
Проте клімат тут був дещо інший, сухіший. Також на території Палестини були відсутні великі лісові масиви. Відповідно тут мореплавство не отримало такого розвитку і не відігравало такої важливої ролі в житті і прогресі як у північних сусідів - фінікійців.
Основним заняттям населення було скотарство і землеробство.


Мапа 3. Географічне положення Палестини

Виникнення державності

Починаючи з ІІІ тис. до н.е. територію Палестини населяв народ ханаанців.
Проте вони не змогли створити своєї єдиної держави і в ХІІІ ст. до н.е. сюди вторглись давньоєврейські племена. Внаслідок довгої і запеклої боротьби євреї зуміли захопити доволі значну територію і на межі ХІ - Х ст. до н.е. вони заснували там свою державу - Ізраїльське царство. Засновником і першим царем був Саул (1020 - 1000 рр. до н.е.)
Трохи південніше було утворено ще одну єврейську державу - Іудею. Між обома цими державами точилась запекла боротьба за першість. Верх у цій боротьбі взяло Ізраїльське царство на чолі з Давидом (1000 - 965 рр. до н.е.) - наступником Саула.

Правління Давида і Соломона

За правління Давида, столицею Староєврейського царства стало місто Єрусалим.
Давид був переконаний, що царською столицею повинно стати місто, яке не належало б жодному з племен, і що це унеможливить претензії одного з них на всю повноту влади. Місто завдяки зусиллям Давида і завдяки вигідному географічному положенню на перетині важливих торгівельних шляхів з Межиріччя до Єгипту, почало швидко зростати і розвиватись. Проте цар розумів, що столиця повинна бути і духовним центром всього народу, тому він запланував і розпочав підготовку до побудови центрального храму, який в майбутньому стане духовним центром всіх ізраїльтян.
Правління царя Давида відрізнялось активною зовнішньою політикою. Саме він зміг нарешті подолати найзапеклішого і найдавнішого ворога ізраїльтян - філістимлян, і підкорити їх своїй волі.
Було здійснено багато заходів для посилення влади царя на місцях, удосконалено процедуру збору податків, що привело до збільшення казни і дозволило утримувати великий адміністративний апарат і потужне військо.
Наприкінці свого правління цар Давид правив великою і сильною державою і передав владу спадкоємцю - своєму синові Соломону.

Цар Соломон (965 - 928 рр. до н.е.) зумів утримати і примножити міць держави свого батька. Правлінні Соломона стало синонімом мудрого правління на благо свого народу.
На відміну від батька, політика нового царя не відрізнялась агресивністю, а була більше спрямована на вирішення внутрішніх проблем.
Соломон зумів втілити в життя задум батька про побудову храму єдиному Богові, який будувався на протязі довгих 30 років. Велику допомогу в будівництві він отримав від давніх союзників Давида - фінікійців з Тіру. Що свідчить про активний розвиток зовнішньо-політичних з"язків між народами того часу.

За правління Соломона Ізраїльське царство досягнуло піку своєї могутності і розвитку. Кордони держави сягали Дамаску на Півночі і Червоного моря на Півдні. З усіма сусідніми державами велась жвава торгівля.

Палестина під владою великих держав

Після смерті Соломона в 928 р.до .н.е. за правління його наступників, Ізраїльське царство розділилось на дві частини - власне Ізраїль на півночі зі столицею в Самарії і Іудейське царство з столицею в місті Давида і Соломона - Єрусалимі.
Між обома царствами велась жорстока боротьба за першість, що вела їх до взаємного послаблення.
Слабкі держави як правило привертають увагу своїх сильніших сусідів. Так сталось і тепер.
У 925 р.до н.е. єгипетський фараон Шешонк І здійснив несподіваний похід на Іудею, захопив країну і розграбував багато міст, в тому числі і Єрусалим. В той час. коли Іудейське царство потрапило під вплив Єгипту, Ізраїльське царство зуміло відстояти свою незалежність, проте не на довго.
У 722 р. до н.е. сюди вторгнулось ассирійське військо Саргона ІІ. В ході жорстокої боротьби було захоплено і знищено Самарію - столицю Ізраїльського царства, а все вціліле населення було виведено у полон і поселено на території Мідії, де воно розчинилось і асимілювалось з місцевим населенням.
Ассирійська влада змінилась вавілонянами. Які в 586 році завоювали Іудейське царство і його населення полібно до ассирійців було відігнано в полон.
Після того як Халдейське царство впало під ударами персів вся територія колишнього царства Соломона відійшла до Перської держави Ахеменідів і пробула під їхньою владою аж до вторгнення в Передню Азію Александра Македонського.
Палестина була захоплена військом Александра в 332 р. до н.е. під час його походу на Єгипет.
Після цього ізраїльський народ перебував під владою його імперії, яка правда досить швидко розпалась. Тоді Палестина опинилась під владою єгипетського намісника і полководця Александра - Птолемея, який заснував у Єгипті своє царство.
Між Птолемеями і Селевкідами (іншими спадкоємцями імперії Александра Македонського) йшла постійна боротьба за Палестину. В ході цієї боротьби, ізраїльські землі відійшли до царства Селевкідів. Але їх правління тут було не міцним і не тривалим. Проти них постійно починались повстання. Так у 165 р. до н.е. проти царя Антіоха IV Упіфана розпочалось повстання. Його очолила верхівка духівництва на чолі з священником Маттітії і його синів.
Це повстання привело до відпадіння Іудеї від Селевкідського царства і утворення тут під керівництвом царя Шимона (сина Маттітії) нової держави Хасмонейського царства зі столицею в Єрусалимі, яке проіснувало до 37 р. до н.е.



Мапа 4. Хасмонейське царство у період найбільшого розквіту


Правителі царства виступали і як головні священнослужителі. Таким чином світьскаі релігійна влада концентрувалась в одних руках.
Під час правління наступників Шимона в країні розпочались міжусобні війни, що переросли у громадянську війну, яка закінчилась у 88 р. до н.е. Проте спокій не протримався довго і у 63 році спалахнула війна між Гірканієм ІІ і Арістобулом ІІ за владу в країні. Гірканій запросив на свою підтримку римського полководця Помпея, який зі своїми легіонами захопив Єрусалим, і приєднав Іудею в якості етнархії під правлінням Гірканія до римської провінції Сирія.
У 37 р. до н.е. скориставшись підтримкою римлян, владу захоплює Ірод - син місцевого намісника Антипатра. Іудея отримує від риму автономний статус. а Ірод І стає її царем. Він відбудовує Єрусалимський храм і загалом править мудро і справедливо.
Після цього на протязі 18 років Іудея управлялась римським намісником. Але в 14 році римський імператор Калігула дозволив зайняти трон внукові Ірода І - Іроду ІІ Агріппі, який став царем Іудеї і правив нею до 44 року.
Проте постійне втручання римських властей у внутрішньо-політичне життя іудеїв, породило їхнє невдоволення, що вилилось у відкрите повстання.
Це повстання носить назву Першої Іудейської війни (66 - 70 рр. н.е.), яка закінчилась для повстанців трагічно - римський імператор Тіт захопив Єрусалим, зруйнував місцевий храм, більшість населення міста була знищена, а тих хто вцілів було продано в рабство.
Після цього Іудея втрачає свою автономію і вже остаточно входить до складу римської провінції Сирія.