Зміст

  • Історія Шумеру і Аккаду
  • Старовавілонське царство. Хаммураппі
  • Ассирія і Урарту
  • Нововавілонське царство і Мідія
  • Перське царство до вторгнення Олександра Македонського

Перші державні утворення. Міста-держави

Південна частина Межиріччя, або як його ще називають Месопотамії виникла внаслідок поступового заповнення Перської затоки наносами рік Тигру і Євфрату. Морські води відступали все далі на південь, залишаючи місце болотам.

Мапи 1 і 2. Географічне положення Стародавньої Месопотамії

Люди на території Межиріччя появились в епоху пізнього неоліту, коли з"явилась можливість жити там, після того як болота трохи зменшились у своїй площі.

Населення тут було дуже неоднорідне. Вся справа в тому, що заселення цих територійй йшло з двох сторін. Зі сходу до берегів Тигру і Євфрату спускались шумери, які розмовляли на мові, яку важко віднести до однієї із сучасних мовних сімейств.З заходу і північного заходу в Месопотамію проникали семітські племена, які в подальшому отримали назву аккадці (за назвою міста Аккад, яке вони заснували), а мова їхня була подібна до давньоєврейської і арабської.
Таким чином ці дві етнографічні групи створили свої держави - Шумер і Аккад відповідно.

Найвідомішими містами-державами Межиріччя того часу були Ур, Урук, Лагаш, Кіш і Вавилон.

Мапа 3. Території Шумеру і Аккаду

Зрозуміло, що дві держави активно суперничали між собою.
Перша вдала спроба об'єднання країни відбулась приблизно в 2400 році до н.е., і була здійснена царем Шаррумкеном, більш відомим як Саргон. Він реорганізував аккадське військо і зміг захопити всі землі між Перською затокою і Середземним морем, створивши таким чином першу світову державу. Проте утворена держава не відрізнялась стійкістю. Шумери не хотіли миритись з владою чуєих їм аккадців і неодноразово піднімали повстання.

Наприкінці 20 - поч. 19 ст. до н.е. Шумеро-Аккадське царство розпадається. Внаслідок розпаду утворюється низка нових держав. На півдні утворилось незалежне царство зі столицею в місті Ларса. На північному заході посилюється Мари а на північному сході Ашшур.
Поступово внаслідок ворожнечі і війн піднімається статус і значення міста Вавилон. Там почала правити І Вавилонська династія, засновником якої був цар Сумуабум. Під керівництвом цієї династії починається поступове об"єднання Межиріччя. Цей процес остаточно завершився при правлінні шостого по ліку царя І династії - Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н.е.). Саме за його правління припадає розквіт Вавилонського царства. За час свого правління Хаммурапі проявив себе мудрим і справедливим правителем, вмілим дипломатом і стратегом. Він заключива союз з царством Марі, за допомогою якого розширює територію своєї держави на схід. Після того як союзник йому був більше не потрібен, Хаммурапі напав на Марі і захопив його.
На півночі Месопотамії, Ассирія з містами Ніневією і Ашшуром визнають верховенство Вавилона.

Мапа 4. Вавилонське царство за правління Хаммурапі

Хаммурапі здобув свою славу завдяки збірці законів, які отримали назву законів Хаммурапі. Їх було знадено в 1901-1902 році під час розкопок Суз - столилі стародавноьго Еламу. Кодекс законів було висічена на стелі, зверху якої зображено царя, а під ним текст 282 законів.

Рис.1 Верхня частина стели кодексу Хаммурапі

Рис.2 Збірка законів Хаммурапі

За часів Хаммурапі влада царя стає необмеженою, набуваючи рис деспотії. Він володів майже половиною всіх плодючих земель, частки якої роздавав своїм чиновникам і воїнам за вірну службу. За його правління відбувається значне розширення торгових зв"язків і пожвавлення економіки. Риються нові зрошувальні канали, розширюються посівні площі і поголів"я худоби.

Проте величезна армія чиновників, не завжди чесних і допропорядних з часом привели країну до занепаду. Перші труднощі в цьому почали виникати вже за наступника Хаммурапі - його сина Самсу-ілуна. З півдня на Вавілонське царство здійснюють набіги еламіти, на північному заході виникає могутня держава Мітанні, яка відрізає Вавилон від торгових шляхів до Середземномор"я. Остаточно Вавілонію добивають хетти, які в 1595 роц до н.е. завдали вирішального удару - захоплюють і розграбовують Вавилон, чим кладуть край правлінню І Вавилонської династії і призводять до розпаду Старовавилонського царства.

Ассирія і Урарту

Впродовж наступних деклькох сотень років у Межиріччі спостерігався такий собі "вакуум влади", тобто відстуність могутнього державного утворення, яке могло б претендувати на першість і всьому регіоні.
Тільки ближче до кінця І тис. до н.е. на Ближньому Сході загалом і у Межиріччі зокрема почала посилватись роль нової держави - Ассирії. Цьому причиною було послаблення більш древніших держав регіону - Шумеру, Аккаду, Вавилонії, Єгипту і Хеттського царства.

Ядром Ассирійської держави була доволі невелика рівнинна територія в середній течії Тигру (сучасна територія Північно-Східного Іраку).
Ця рівнина зрошувалась за рахунок дощів, яких тут випадало значно більше ніж південніше
і танення снігів у горах, які знаходились неподалік. Велике значення для розвитку Ассирії мало вигідне географічне положення - на перетині найкоротших торгових шляхів з Ірану і Межиріччя доВірменії, Малої Азії і держав Середземномор"я.
Свою назву Ассирія отримала від її найдавнішої столиці - міста Ашшура. Спочатку Ассирія не відрізнялась ні політичним впливом, ні войовничістю ні жодним іншим фактором, яким володіли сусідні, більш сильні держави того часу.
Політична, економічна і військова слабкість - ось основні характеристики найдавнішої Ассирійської держави.

Ситуація почала кардинально мінятись після прискорення розпаду Старовавилонського царства.
Переломним моментом стало правління першого важливого правителя Ассирії - Ашшур-убаліта, який зумів реорганізувати армію, і стати на її чолі. З його правління розпочинається самостійна зовнішня політика Ассирії зі всіма витікаючими наслідками - військовимим експедиціями проти сусідів, і захопленням їх територій. Найбільш постраждала від Ассирії колись могутня Мітанні, яка після ударів Тутмоса ІІІ втратила свій вплив в регіоні. Ашшур-убаліт - сучасник фараона-реформатора Єгипту Ехнатона, зумів налагодити постійні зв"язки між обома країнами.Тим не менше, при всіх успіхах і владі Ушшур-убаліт ще не смів взяти собі титул царя. Це зуміли зробити вже його наступники.
А саме - Салманасар І, який зумів дійти до великого міста Каркемиш і розгромив військо Міттані і загони хеттів, які прийшли їм на допомогу. Після цієї перемоги Міттані сходить з історичної арени і стає частиною Ассирійського царства. Хетти ж зазнавши такої значної поразки, вже не могли конкурувати з Ассирією на рівних.

У XIII - XII ст. до н.е. при царі Тіглітпаласарі І ассирійські війська здійснюють набіги на центральну Месопотамію, здійснюють похід до Чорного моря і одночасно доходять до моря Середземного, де не зустрівши значного опору підкоряють північну Фінікію.
Але трохи згодом, внаслідок нашестя арамеїв, які захоплюють Сирію і значну частину Месопотамії Ассирія приходить до значного занепаду більш ніж на сто років.

Мапа 5. Територіальне зростання території Ассирії

Наприкінці Х - поч. ІХ ст. до нашої ери Ассирія зуміла відновити свою військову міць і знову перейти до активної зовнішньої політики. Головний ворог ассирійців - арамеї, так і не створили єдиної держави. Тому під час свого руху до Середземного моря Ассирія зустрічала опір хіба що розрізнених і дрібних арамейських князівств і з уламками великого колись Хеттського царства.
Завдяки арамейському нашестю, яке загрожувало самому існуванню Ассирії. її правлячі еліти змогли об"єднатись і організувати, навчити і забезпечити в тому числі в технічному плані армію в 120 тис. воїнів (число небувале для того часу), що і зумовило перевагу Ассирії в регіоні на довгі роки в перед.

Рис. 3

Рис.4 Ассирійські воїни

Протягом ІХ ст. до н.е Ассирія повернула собі всі території, які були втрачені внаслідок арамейського вторгнення і навіть зуміла вийти за їхні межі. Так уся північна Месопотамія була включена до складу Ассирійського царства. Закріпившись тут, ассирійські війська направили свої завоювання в Сирію, Фінікію і суміжні райони Малої Азії.
Просуваючись до узбережжя Східного Середземномор"я ассирійський цар Салманасар ІІІ зіткнувся з опором найсильнішого арамейського державного утворення - Дамаського царства. В битві під Каркаром, яка відбулась в 853 році до н.е. ассирійські війська хоча і здобули перемогу, але вона виявилась не достатньою для остаточної завоювання. Тоді цар запропонував Дамаску почесні умови миру - формальне признання зверхності Ассирії, виплата данини (в основному дефіцитним на той час залізом). І коли ці умови були прийняті і виконані Салманасар повернувся до своєї столиці. На півдні Салманасар ІІІ старався закріпити свій вплив за допомогою дипломатії і впливу проассирійських груп у верхівці Вавилона. Що йому частково вдалось. На Сході Ассирія вела запеклу боротьбу за перергір"я Загроса і торгові шляхи в Мідію. Що стосується північного напрямку, то тут наступники Салманасара ІІІ змушені були припинити свої завоювання і перейти до оборони. Це зумовлювалось виникненням тут нової держави, яка змогла кинути виклик віськовій міці Ассирії. Мова йде про царство Біайна, або Урарту як називали його самі ассирійці.
Перші згадки про цю країну датуються правлінням ассирійського царя Салманасара І, який здійснив сюди низку грабіжницьких походів. У ІХ ст. до н.е. на березі озера Ван
складається вже Урартське царство, яке веде тривалі і запеклі війни з Ассирією, що не мішало їхньому взаємному торговому і культурному обміну.
Наприкінці ІХ ст. до н.е. урартські царі настільки зміцнили своє становище, що переходять до активної завойовницької політики, досягнувши своїми кордонами ріки Кура на півночі, Чорного моря на Північному Заході, і озера Урмія на Сході.

Найбільшого розквіту Урарту досягає при царі Аргішті І (786 - 764 рр. до н.е.), при якому урартські володіння досягли максимальних розмірів і охоплювали територію Ассирії з півночі зобох флангів. При наступнику Аргішті - Сардурі ІІ урартські війська проникають далеко вглиб сирійських володінь Ассирії, загрожуючи тим самим відрізати її від виходу до моря і поставок важливої сировини.
Але вже вкотре правляча верхівка Ассирії зуміла консолідуватись перед лицем ворога, але і відновити свою міць в більшому обсязі ніж вона була раніше.

Початок розквіту Ассирії, який тривав майже 100 років поклало правління Тіглітпаласара ІІІ (745 - 727 рр. до н.е.) і його сині Салманасарі
V, які провели ряд важливих реформ в армії, здійснили також адміністративну реформу і відмінили пільги для храмів.
Всі ці заходи підняли їхній авторитет і дозволили зконцентруватись на активній зовнішній політиці.
Так при Тіглітпаласарі було розбито урартське військо. витіснено їх із Сирії і відновлено важливі торгові шляхи. Правда спроба захопити столицю Урарту - Тушпу виявилась провальною. На півдні Тіглітпаласар за допомогою дипломатії зумів добитись унії з Вавилонією, якою він правив під ім"ям Пулу.
Завоювання продовжились і при Саргоні ІІ, який на самому початку свого правління зумів захопити і розграбувати столицю Ізраїльського царства - Самарію. Також Саргон був зповлений рішучості вирішити остаточно "урартське питання", він проник вглиб території країни зі Сходу, звідки його не чекали. Внаслідок чого було захоплено священне місто урартів - Мусасір. Завдяки цьому між Урарту і Ассирією більше не велось війн - обидві сторони переклчились на більш важливих противників.
Найбільшого розквіту Ассирія добилась за часів правління царя Асархаддона (681 - 669 рр. до н.е.) коли до території Ассирії було остаточно приєднано Вавилонію, Сидон, Елам і в 671 р. до н.е. було завойовано Єгипет.
Після цього, за правління його наступника Ашшурбанапала було здійснено низку спроб утримати завойовані території. Це був останній видатний цар Ассирії. який зумів втримати державу від розпаду. На Північному Сході вже виникла держава, яка готова була кинути виклик Ассирії і знищити її при першій же можливості - це була Мідія. яка зуміла об"єднати в своєму складі всі розрізнені племена сучасного Ірану.
Внаслідок створення віськового союзу Мідії і Вавилонії ассирійці опинились в меншості. В 615 р. до н.е. розпочався їхній наступ на Ассирію. Було захоплено Ашшур - стародавню столицю і релігійний центр Ассирії. В 612 році впала Ніневія. Ассирійські війська відступили до Каркемиша де в 605 р. до н.е. об"єднана ассирійсько-єгипетська армія зазнала повної поразки від мідійсько-вавилонських військ.

Після цієї поразки історія Ассирії, як окремого політичного утворення припиняється. а її території розділяються між переможцями.

Нововавілонське царство і Мідія

Після падіння Ассирійської держави на Близькому Сході утворився так-званий вакуум влади. Переможці мирно поділили між собою територію Ассирії, так що вся Нижня Месопотамія і частина Верхньої відійшла до Вавилону а решта Верхньої Месопотамії і все що на Північ і схід від неї отримала Мідія.
Вавилон намагався встановити свою владу на всій території колишньої великої Ассиійської імперії, а саме у Сирії, Фінікії і Палестині.
В часи Нововавилонського царства, державою правила Халдейська династія, тому інколи це державне утворення носить назву Халдейського царства.
Засновником держави і династії був цар Набопаласар. Під час його правління Вавилон досягнув значних успіхів в економіці і торгівлі, чому сприяло повне знищення ассирійських конкурентів. Саме в часи Набопаласара столиця царства відновила свій статус основного міжнародного центру Передньої Азії.
При Халдейській династії царська влада дещо посилилась, але до повернення до деспотії попередніх століть не могло бути і мови. Цар виступав верховним воєначальником і суддею, керував зовнішньою політикою, але тим не менше в прийнятті рішень він мусив опиратись на підтримку старійшин як у Вавилоні, так і у найбільших містах.
Найбільшого розвитку Вавилонське царство досягнуло при царі Навуходоносорі ІІ (605 - 562 рр.до н.е.) який ще при своєму батькові керував військом, і після того як став царем, продовжив активну завойовницьку політику батька.
Головним конкурентом для нього виступав Єгипет, який не хотів відмовлятисьс від своїх давніх претензій на територію Ассирії, Палестини і Фінікії.

Забезпечивши свої фланги з Мідією і Кілікією, Навуходоносор зміг зконцентрувати більшість своїх сил проти Єгипту.
Єгипетьскі фараони, продемонстрували великі дипломатичні здібності, коли змогли протиставити Вавилону коаліцію з низки малих держав, яку очолювали Іудейське царство і місто Тір у Фінікії.
Та це все не допомогло, у 586 році до н.е. Вавилонське військо захопило Єрусалим, а все його населення було виведено в рабство.
Складніше справи пішли у Фінікії, де ворогам халдеїв допомагав єгипетський флот, а ті в свою чергу не мали власних морських сил.

Тим не менше халдеї взяли в облогу Тір, і після довгої облоги війна закінчилась компромісом - тір ставав васалом Халдейського царства і визнавав верховну владу Навуходоносора, а той в свою чергу дарував місту значну автономію.
Після невдалої спроби вторгнення в Єгипет війна затягнулась. Обидві сторони сильно ослабили одне одного. Захопити Єгипет Навуходоносору не вдалось, а фараони зрозуміли, що відновити свою владу в палестині і Фінікії вже не вдастся, тому було заключено мирний договір.


Мапа 6. Халдейське (Нововавилонське) царство в період розквіту

Після смерті Навуходоносора, у Вавилоні розпочалась смуга міжусобиць. За 7 років змінилось три царі, аж поки в 556 р.до н.е. царський трон не захопив Набонід, який виявився ставлеником жрецтва. Саме він був останнім царем Нововавилонського (Халдейського) царства. Але на відміну від свого відомого попередника, його політика була дивною. Він не зробив нічого для укріплення внутрішнього становища держави, а у зовнішній політиці вступив у суперечку з Мідією за прикордонне місто Харран. Тим самим було розірвано вигідний для обох держав союз, що призвело до їхнього взаємного послаблення.
Цим скористались перси, завдавши поразки Мідійському царству і захопивши його територію. Після падіння Мідії, цар Набонід на радощах захопив спірне місто Харран, але як виявилось згодом, це не принесло йому жодних позитивних девідентів. Адже перси були значно небезпечніші ніж мідійці. Проте, поки що, Набонід цим не переймався.
Внутрішня політика царя привела його до значного конфлікту з духовенством, яке посадило його на трон, і він змушений був тимчасово перенести свою резиденцію в один з оазисів на Півночі Аравії. У Вавилон він повернувся згодом, ближче до кінця свого правління.
Впродовж всіх років після захоплення Харрана, цар не вживав заходів для оборони своїх земель, і коли розпочалось вторгнення, виявилось, що він у цій боротьбі не може покладатись на жодну верству населення. Тому саме існування Вавилонського царства підходило до кінця. В самому місті вже давно діяла впливова проперська партія, в яку входили купці, духовенство і прості люди.
Навіть радикальний крок по затопленню долини перед містом, шляхом відкриття шлюзів, та і міцні стіни Вавилона вже не могли спасти Набоніда. В 539 р. до н.е. представники даної партії відчинили ворота міста перському війську на чолі з їхнім царем Кіром.
З падінням Вавилону припиняє свою історію Халдейське (Нововавилонське) царство.
Мідія, як окрема держава виникла у 672 р.до н.е. шляхом об"єднання декількох незалежних князівств на Іранському плоскогір"ї. Правда на початках вона існувала як васал Ассирійського царства, яке було якраз в зеніті своєї могутності. З часом, коли у Ассирії розпочались внутрішні проблеми, що викликало її ослаблення, Мідія здобула незалежність водночас із ще одним колишнім васалом - Вавилоном. Ця спільна сумна риса об"єднала ці дві держави у антиасирійську коаліцію, яка завдала колишнім повелителям Передньої Азії жорстоких ударів, що призвело до падіння столиці Ассирії - міста Ніневія у 612 р. до н.е. і самої держави після битви під Кархемишем влітку 605 р. до н.е.
Історія Мідійського царства була не дуже довгою.
Так нійбільшого розквіту Мідія досягла під час правління царя Хувахштра, коли її кордони простягались від центрального Ірану на Сході до річки Галіс, де експансія мідійців була зупинена сильним Лідійським царством.

Мапа 7. Мідійське царство у часи найбільшої могутності.


В спадок свому наступнику - царю Астіагу, Хувахштра залишив одну з наймогутніших держав Передньої Азії. Проте він занадто захопився впровадженням зароастризму як головної релігії царства, чим викликав невдоволення родоплемінної знаті.
Внаслідок повстання, центром якого стало місто Пасартади, владу в захопив представник перського роду Ахеменідів - Кір. Після чого в 550 - 549 рр. до н.е. він зміг захопити всю територію Мідійського царства, чим започаткував створення держави, яка на довгі декілька століть зуміла об"єднати всю Передню Азію під владою одного монарха - Перського царства


Перське царство до вторгнення Олександра Македонського

Після перемоги Кіра над Астіагом, було утворено перську державу, яку прийнято називати Перським царством,або державою Ахеменідів (від засновника царського роду Ахемена). Створення нової держави викликало тривогу її західних сусідів - Нововавилонського царства і Лідії, яких підтримував Єгипет і Грецькі міста-держави на західному узбережжі Малої Азії. Утворення коаліції в такому широкому географічному плані, свідчить про те, що міжнародні зв"язки дедалі більше розвивались.
Проте незважаючи на всі ці міри, одночасно виступити проти персів коаліція не змогла. Це дозволило персам бити своїх суперників поодинці.
Першим виступив проти них цар Лідії - Крез, який хотів самостійно розбити Кіра і забрати собі всю здобич і славу. Треба визнати, що Лідійське царство грало унікальну роль в житті тодішньої Малої Азії, оскільки було найбільшою державою того регіону. Використовуючи вигідне географічне положення і багатства своєї території лідійські царі, особливо Алліат і Крез, могли розраховувати на потужне військо і найманців, яким платили золотом з шахт по їхньому видобутку.
Перед походом, Крез запитав поради у відомого Дельфійського оракула, як йому варто боротись з персами, атакувати, чи оборонятись. Відповідь була такою - якщо цар нападе на своїх ворогів, то знищить велике царство. Це підштовхнуло Креза до війни, але у битві з перським військом лідійська армія зазнала повної поразки, а далі розгром пішов легше. Швидким ударом Кір захопив столицю Лідії - Сарди. Велике царство було знищено, але не Персія, як думав Крез, а його держава - Лідія, стала перською провінцією.
Далі наступила черга Вавилонії, яку як ми вже знаємо, при царі Набоніді розривала внутрішня боротьба. Внаслідок того, що Кіру відкрили ворота Вавилона, він після короткого вуличного бою захопив місто. На відміну від всіх попередніх завойовників Кір підтвердив всі привілеї священного міста, чим забезпечив собі спокійне володіння ним.

Найбільше падінню Вавилона раділи іудеї, яким він дозволив повернутись з полону у свої рідні краї. Тим сами Кір створив плацдарм, для нападу на останнього ворога по антиперській коаліції - Єгипту. Але втілити плани в життя він не зумів - його відволікли проблеми в Середній Азії. Тут він змушений був приборкати опір саків і масагетів, які відмовились платити йому данину. В степах за плодючою рівниною Амударьї перське військо було оточено і знищено а сам Кір загинув у битві.
Поразка і смерть Кіра не зупинила росту держави Ахеменідів. Вторгнення в Єгипет здійснив його син і наступник престолу Камбіз (530 - 522 рр. до н.е.) Допомогу у втіленні своїх планів він отримав від іудеїв і арабів. Це дозволило йому провести свою армію через безводну пустелю Синаю без втрат до самого єгипетського кордону.
Післ переходу через пустелю Камбіз таємно зумів залучити на свою сторону начальника грецьких найманців у єгипетській армії Фенеса. Той мав значний авторитет у єгипетському війську і перехіна сторону персів посіяв паніку в рядах єгиптян і знизив їхній бойовий дух. Внаслідок чого у 525 р.до н.е. в битві під Пелузієм єгипетська армія була повністю розгромлена і Єгипет став черговою перською провінцією.
В Єгипті Камбіз пробув досить довго, оскільки потрібно було облаштувати перську владу і вплив. Внаслідок чого в 522 р.до н.е. до нього дійшли чутки про повстання у Середній Азії і він поспішив туди, щоб придушити його, але при загадкових обставинах загинув на шляху до Персії.

Після загибелі Камбіза, в царстві розпочалась міжусобна боротьба, верх в якій взяв Дарій І, який походив з іншої гілки Ахеменідів, ніж його попередник. Дарій розумів, що утримати таку величезну територію під своєю владою він зможе лише за умови максимальної централізації. Як наслідок вся територія царства була поділена на сатрапії, а керували ними не місцеві князьки, а сатрапи, яких призначав сам цар, а сатрап мав всю повноту влади на місці.
Щоб показати всю повноту своєї влади Дарій І розпочав грандіозне будівництво у всіх найбільших містах свого царства, які зв"язав між собою так званою "царською дорогою". На цій дорозі через кожні декілька кілометрів були поштові станції, де чергували гінці на конях. Завдяки цьому царські укази розлітались до найвіддаленіших точок імперії дуже швидко.
Проте Дарія відрізняли не тільки організаційні таланти, але і бажання завоювань. За Дарія І було здійснено спробу завоювати Скіфію на території Північного Причорномор"я. Проте ця спроба виявилась не вдалою і він відступив у межі свого царства.За його правління Перське царство на Сході досягнуло території сучасного Пакистану і Афганістану, а на заході він придушив повстання іонійських греків, чим розпочав греко-перські війни.



Мапи 7 і 8. Перське царство в момент найбільшої могутності.

Греко-перські війни розпочались з повстання у 500 р.до н.е. Мілету проти панування персів. Згодом до нього приєднались всі грецькі іонійські міста-держави. Зпочатку успіх супроводжував повстанців, які в моріській битві розгромили фінікійський флот, що був відправлений на придушення повстання на острові Самос, а також здійснили похід на центр перської сатрапії місто Сарди, внаслідок чого воно було зруйноване. Після цих поразок Дарій зрозумів що потрібно братись до справи по-серйозному і на чолі великого війська вирушив у похід. Після запеклої боротьби повстання було придушене. Щоб посіяти страх перси повністю знищили Мілет - місто яке першим підняло повстання.
Правління Дарія вважається піком могутності Перського царства.

Наступником Дарія на троні став Ксеркс(485-465 рр. до н.е.) На початку свого правління він змушений був придушити повстання у Вавилоні і Єгипті, після чого зміг зібрати величезне вйсько і переправити його на Балкани. Він хотів реалізувати план помсти свого батька грецьким містам за їхню допомогу повсталим іонійцям. Проте після початкових успіхів і перемоги під Фермопілами, флот Ксеркса було розбито під Саламіном.
Зрозумівши, що повернутись додому після цієї поразки може бутиважко, Ксеркс поспішив у Азію, залишивши значну частину війська в Греції під керівництвом Мардонія. Проте у 479 р. до н.е. він був розгромлений і загинув у битві при Платеї.
Внаслідок цієї поразки експансія Перського царства в Європу була зупинена.
Ксеркс після цього спробував зконцентруватись на внутрішній політиці, завдяки чому відбулась подальша консолідація царства. Але в 465 році він був вбитий заколотниками з числа своєї охорони.

Після правління Ксеркса Перське царство почало помалу схилятись до занепаду. Ще протягом ста років воно залишалось найсильнішою державою стародавнього світу, у зв"язку з відсутністю серйозних конкурентів, але трохи згодом ми побачимо, що конкурент цей появиться там де його появи ніхто не міг очікувати - у васальній від Персії, маленькій і напівдикій на той час країні Македонії.